Я познайомилася з чоловіком своєї мрії коли відпочивала на Кіпрі і, закохавшись, вирішила що він – моя доля. Все відбувалося як в казці. Літо, сонячний острів, спекотне сонце і море.
Закоханий чоловік цілує жінці руки і носить її на руках. Він щасливий, коли дізнається, що у них буде дитина. І освідчується своїй коханій. Ми закохані і щасливі. Проте реальність була не така казкова. Я – українка, він – болгарин. Життя в чужій країні виявилося зовсім не таким, яким я його собі малювала в уяві.
Ми одружуємося і їдемо жити в Болгарію. Тут народжується наша дитина. І починається найцікавіше. Чоловік повертається до себе додому і стає таким, яким він є насправді. Свекруха і свекор транслюють свої правила і чоловік їх беззаперечно виконує.
Як тільки я починаю висловлювати свою думку, то з’являються претензії з боку чоловіка і його батьків. А що ти хотіла – ти повинна робити так, як ми тобі говоримо. Я відчула величезну різницю в менталітеті між нами. Чоловік беззаперечно слухається батьків, хоча йому вже 28 років. Моя думка не враховується, я лише доглядаю за дитиною. Всі інші питання вирішують чоловік і його батьки.
Чоловік постійно вказує на двері: «Якщо тебе щось не влаштовує – збирай речі і їдь. Одна без дитини. А якщо не будеш робити як ми тобі говоримо – ми тебе депортуємо».
Звичайно, я сказала, що буду робити все, як вони скажуть, аби бути з сином. Відчуваю себе, як у в’язниці. Чоловік постійно маніпулює мною, качає права і говорить, що всі козирі у нього в руках, і я буду його слухатися. Вихід поки не можу знайти.
Думайте добре, перш ніж по великій любові виходити заміж за іноземців і їхати жити разом з ними до них на батьківщину. Вони дуже змінюються, коли потрапляють в своє оточення, коли їх родичі радять їм, як вони повинні себе поводити. Ви опиняєтеся одні в чужій країні і без підтримки.
