Так як я не працювала, а значить, не отримувала хорошого доходу, свекруха вважала, що я сиджу на шиї у її чоловіка. Славка, кожен раз їдучи на роботу дуже просив мене:
– Не сиди цілий день вдома, сходи до моїх батьків, не те мати моя знову образиться. Ходи до неї щодня, не лінуйся, допомагай, все одно ж вдома зайнятися нічим.
І я йшла, допомагала по господарству. Все літо коляска з сином стояла на вулиці біля хвіртки городу, на якому я полола, копала, поливала. Після йшла до них додому, там все віддраювати «від» і «до». Прала килими, ковдри, подушки. Мила стелі, вікна, білила печі. Ця нескінченна прання, прибирання, город.
Чомусь всі вважали, що раз я сиджу в декреті, то мені нема чим зайнятися у себе – чого я там буду сидіти в кімнатці, з чотирьох стін, коли у свекрів он який величезний доміще і величезний город? Поступово свекруха звикла, що всю роботу по дому і в городі виконую я. Я все робила з одним тільки бажанням: аби вона не дивилася на мене, як на тягар, що повис чоловікові на шию.
Мої-то батьки зовсім не допомагали мені: вони важко хворі люди, яким самим потрібно було допомагати, а не чекати з них підмоги. Але як би я не старалася, я дізналася, що свекруха мною незадоволена. Одна жінка, приходила щодня в гості до моєї свекровки, яка бачила, як я ні хвилини вільної не сиджу, все щось роблю по дому, лажу з ганчіркою за диванами або мию гори посуду, так ось ця жінка, як-то мені висловилася :
– Ти думаєш, свекруха тебе похвалить? Можеш не старатися! Я давно за тобою спостерігаю, до тебе ставляться, в цьому будинку, як з дармової прислуги. Я Асі (так звуть матір мого чоловіка) говорила: – Як тобі з невісткою пощастило, роботяща яка вона у тебе! А Ася відповіла: – Що там, пил протерти, та палас пропилососити, тільки й того? Ось в корівник вона неприучена ходити, толку немає. Доїла б корів, чистила в стайках гній, годувала – поїла б худобу, тоді так, можна було б хвалити.
Вона навіть піч не топить, не вміє. Готує несмачно, я її на кухню навіть не пускаю. Нехай хоча б пил протирає, замість того, щоб спати до обіду у себе там. А то зледащіє дівка.
Чи було мені прикро? Немає слів. Не витримала, розповіла чоловікові. Славка почав захищати свою матір: – Та ти що таке кажеш, вона ж не натішиться на тебе, говорить, так допомагаєш ти їй. Сама мені постійно хвалить тебе! А тітці цій я на твоєму місці вірити б не став. Не розбираєшся ти в людях, довірлива дуже. Завидно їй піди, що ти працьовита. Її-то невістка міська, зроду в руки ганчірку не візьме.
Повірила я чоловікові, але сумнів у душі моїй все-одно оселилося. Ми з чоловіком потихеньку намагалися збирати на квартиру, в усьому себе обмежуючи. Жилося важко – з маленькою дитиною, без власного житла, та я, «бесприданница». Тому йшла і працювала, не було такого, щоб поспати довше, або не прийти до батьків чоловіка хоч раз.
Докорів з боку свекрухи ставало все більше, запитів теж. Незабаром відбувалося вже так: приїжджали на вихідні сестри чоловіка, одна жила в місті, там батьки купили їй квартиру, як найстаршій, а молодша їхня дочка, Зіна, вчилася в місті, в коледжі. Приїжджали і ходили по будинку, як пані. Ліниво валялися до обіду в ліжках, мати цокала на мого синочка, щоб своїм плачем або лепетом не заважав їм спати. Посуд за собою навіть не мили – невістка же є.
Фото ілюстративне – Sueveriya.ru
