До Ольги Василівни горнеться маленьке дівчатко, яке всі дуже люблять і називають вдома та в дитсадочку маленькою принцесою. А Наталочка, весела щебетушка, свою тьотю Олю ніжно називає моя маміцька. І ніхто навіть не скаже, що дитина обділена материнською любов’ю. Адже Ольга повністю присвятила життя своїй племінниці, яка згодом стала її донечкою.
…Не думалось, не гадалося Ользі та Віталію Кавчукам, що колись вони матимуть, крім власного сина, ще й доню і розділять її сирітську долю. Наталочці було півтора рочки, коли вона потрапила у сім’ю своєї тьоті.
Важка хвороба швидко підкосила життя мами Валі. Вона була меншою сестрою Олі та з великої любові вийшла заміж у 16 років за Олега. Народився синочок, але життя у молодих не склалось. Бабуся гляділа внука, а Валя через декілька років зійшлася з Віктором, з яким співмешкала у Луцьку.
Згодом у них народився син Тарас. Жили скрутно, бо не було роботи. Сім’я перебивалася випадковими заробітками і поміччю матері. Але якось прочитали оголошення, що в районі Києва, біля Чорнобиля, потрібні робочі. От і ризикнула Валя із сім’єю поїхати туди.
Чужі люди надали житло, за яке жінка мала намір згодом сплатити. Але і там добра не було – знову перебивалися дрібними заробітками, які приносив додому чоловік.
Невдовзі у них народилася дівчинка Наталя. Жити не було за що. Важке матеріальне становище змусило Валю вирощувати розсаду і продавати на базарі. А коли Наталочці виповнився рік, Валя завагітніла знову. Але, маючи ослаблений імунітет, захворіла на тяжку форму грипу.
Спочатку молода жінка лікувалася сама, бо ж вдома малі діти, та й до Києва з того району, де мешкала сім’я, добиратися було далеко. Чоловік був постійно на роботі і не переймався тим, що його дружина важко хвора. А Валі і з кожним днем ставало все гірше і гірше. Сільська фельдшерка викликала «швидку» і відправила жінку в Київ, бо та уже почала задихатися.
Мама Валі поїхала глядіти дітей, а сестра Оля разом із тіткою попрямували до Валі у Київ. Оля просиділа біля хворої сестри три доби. Але покращення не було. Хвороба прогресувала. Валя тоді була на восьмому місяці вагітності. Лікарі викликали штучні пологи – народилася дівчинка, але з цілим букетом хвороб. Стан хворої різко погіршувався, вона не отямлювалась і навіть не бачила щойно народженої донечки. Згодом серце молодої мами зупинилось. Залишилось четверо сиріт.
Бабуся, забравши онуків, поїхала додому. Оля забрала сестру в село, щоб проводити в останню путь.
…Попрощатися з дружиною чоловік не приїхав, бо де б він не був, за ним тягнувся шлейф одних неприємностей. Теща, дружина і родина навіть не знали, з якого він роду-племені, бо ніколи і нікому не казав правди. Валя з ним в офіційному шлюбі не перебувала, вважалася матір’ю-одиначкою, і він на себе дітей не зареєстрував. Тож з приводу того, де і з ким будуть діти, у батька претензії не було. Він не перечив, щоб онуки їхали з бабусею. Привезли їх майже голими-босими, бо не було в що одягнути. А добрі люди, сусіди і родичі допомогли провести в останню путь покійну.
Після такого для родини почалися нові проблеми. На сімейній нараді Ольга Василівна, порадившись із чоловіком та сином, дійшли згоди щодо усиновлення дітей. Довго й нудно збирали всілякі документи на опікунство, аж поки племінниця стала донею.
Наталочку возять на море, гарно одягають, добре годують. А мама Ольга Василівна вірить, що її племінниця-доця виросте хорошою людиною. Адже мамині-тьотині любов і недоспані ночі варті того.
Автор – Галина Оліферчук, за матеріалами видання osoblyva.com
Фото ілюстративне з вільних джерел
