Свекруха заміж зібралась, третій раз за другого чоловіка. А все для того, щоб з нас грошей здерти. У неї такий план

Серпень. Сімейна нарада. Тільки ми про це не знали, нас просто запросили в гості на чай.

– Маришка малювати любить. Може, її в художню школу записати? – мимохідь запитала свекруха, завівши розмову про свою дев’ятирічну молодшу дочку.

– Якщо любить, то чому б і ні? – зауважив чоловік швидше з ввічливості.

Я промовчала. Мені, грубо кажучи, було без різниці: буде Марина відвідувати художню школу або не буде – не моя справа. Джерело

– Так, запишу. Нехай далеко, але машина є. Зате Марина при справі, – важливо кивнула Анастасія Леонідівна, але, не дочекавшись бурхливих овацій, перевела розмову.

Середина листопада. У свекрухи зламалася машина. Ремонту там майже на вісім тисяч, цієї суми на ремонт у свекрухи немає. У нас теж немає, ми з чоловіком – молоді іпотечники. Нашу «конячку» в тимчасове користування ми не віддали: немає нічого більш тимчасового, ніж постійне.

Анастасія Леонідівна перший раз попросила мого чоловіка відвезти Марину на заняття, другий раз попросила. На третій раз – подзвонила і розкричалася в нападі праведного обурення:

– Тебе Марина вже зачекалася! Ти де?

Чоловік взбрикнув, що у нього своїх справ по горло, і що він ні до кого водій не наймався. Нормальна реакція на наїзд, я б відразу пoслала.

В той день Марина не поїхала на заняття: їздити самостійно на автобусі їй не дозволяє мати.
Замість цього Анастасія Леонідівна примчала нас карати. Нaфіга тільки адресу сказали?

– Ви ж на сімейній нараді наполягли, щоб я Маришку в художку записала! Ось і возіть! – з порога почала вона.

Про те, як ми «наполягали», я вже написала.

Нам було надано вибір: або чоловік возить сестру на постійній і безоплатній основі, або ми беремо кредит на ремонт її автомобіля.

– Мама, тобі не здається, що в тебе борзометр зашкалювати почав? – чоловік аж поперхнувся, почувши волю матінки.

Вона почала розорятися. Чоловік церемонитися не став, попросив матір на вихід.

– Тобі плювати на рідну сестру? – зрозумівши, що нахрапом нічого не отримати, Анастасія Леонідівна спробувала звернутися до споріднених почуттів.

– Вона мені рідна тільки наполовину, у неї батько є, нехай він ваші проблеми і вирішує, – чоловік швиденько перевів стрілки на колишнього вітчима і наполіг, щоб його мати нам не заважала готувати вечерю.

Батько Марини проблемою дочки не особливо зацікавився, у нього своїх проблем навалом (відсутність постійної роботи і власної нерухомості), зате запросив матір дівчинки в гості. Анастасія Леонідівна, не знайшовши небайдуже обличчя, яке вирішило б проблему з доставкою Марини в художку і назад додому, забрала доньку з художньої школи.

Грудень. Анастасія Леонідівна вирішила вийти заміж. Знову. За свого другого колишнього чоловіка, батька Марини.

Після спілкування з приводу художньої школи, вони раптом зрозуміли, що даремно розлучилися. А зустрічатися в орендованій кімнаті якогось блощичника – нижче гідності Анастасії Леонідівни. Навіщо шлюб? Так чоловік наполіг, захотів відновити статус «глава сімейства».

Марина щаслива – папка, такий-сякий, знову повернувся, Анастасія Леонідівна пурхає, як метелик. І тільки нас з чоловіком спантеличили весільним подарунком:

– Ой, вдома посидимо тихенько, всі свої будуть. З подарунком не заморачивайтесь – машину мені відремонтуєте і все! Квіти не купуйте, заощадите, – прощебетала в трубку Анастасія Леонідівна, відразу після того, як повідомила про зміни у своєму житті.

Ми офігіли звичайно, але подарунок приготували: поклали в конвертик тисячу. Для «вдома посидимо тихенько» – саме воно. Ну немає у нас грошей зайвих, немає! Ми цю-то тисячу практично від серця відірвали!

Читайте також: Ані було шість, увесь цей час вона жила з батьками-n’яницями. Вдома не було що їсти, в квартирі було холодно і погано пахло. Щоб якось вижити, Аня змушена була годинами стояти біля великих магазинів і просити. Наближалося Різдво

Як же мій чоловік виріс нормальною людиною? Дуже просто: в сімнадцять років утік з дому до батька, коли його мама привела свого майбутнього другого чоловіка, який старший за нього всього на дев’ять років. Так-так, це який майже третій чоловік. Або все-таки другий? Заплуталася: чоловік – другий, шлюб – третій.

На мій погляд, вся ця метушня з весіллям придумана тільки для того, щоб розкрутити нас з чоловіком на ремонт авто. Аж надто сильно все навколо нього крутиться.

Я взагалі на це «весілля» йти не хочу. Нахабна наречена, альфонс-жених, свекровкині подружки по гуртку … Марину тільки шкода. Поки шкода. Ким вона виросте, при таких-то батьках?