У вісімнадцять років Катя з першого погляду закохалася в моториста теплохода – жартівника Пашку. 22-річний веселий хлопець умів грати на гітарі, співав душевні пісні і хвацько витанцьовував на гулянках, за що і прозвали «артистом». Щодня Катя бігала на пристань, щоб хоч поглядом обмінятися з Пашкою, який зістрибував на берег і без жодних проблем обіймав схвильовану Катю.
Він постійно кликав її поїхати з ним до кінцевої зупинки, а на інший день цим же теплоходом обіцяв повернути Катю додому. – Ну, чого ти боїшся, доросла вже, – умовляв він дівчину. Але Катя щоразу відмовлялася, поки одного разу не схопив її Пашка на руки і проти її волі вніс в капітанську рубку, шепочучи на вухо, що тепер вона його наречена.
Уже майже вночі в будинку Катиних батьків, які не спали від переживань, пролунав дзвінок, мати почула в телефоні голос дочки: – Мамо, я вийшла заміж. Через рік Катя повернулася в рідне село до батьків з двомісячним сином Дмитриком. Заміж вона так і не вийшла, єдине, на що зважився Пашка, так це дати синові своє по батькові та прізвище.
Він постійно марив мрією про кар’єру артиста і, врешті-решт, поїхав підкорювати столицю. А Катя повернулася додому. Мати Каті тримала на руках Дімку і сумно зітхала, батько раз у раз вибігав курити. У будинок увійшла стара сусідка баба Нюра – згорблена і спиралася на палицю.
– Ну що, дівко, нагулялась? – єхидно запитала стара. – Ось вона помилка молодості, – вказала ціпком на крихітного Дімку, – принесла в подолі, батьків зганьбила.
Катя закрила обличчя рушником і заплакала.
– Гаразд, баб Нюр, – заступилася Катіна мати, – ми вже тут самі якось розберемося.
З цього дня Катиного синочка Дмитрика місцеві пліткарки стали називати «помилкою» молодості. А він тим часом підростав і бігав в штанцях і простій сорочці по сільським вулицях. У п’ять років Димка вже вмів читати і рахувати до ста. Катя вирішила, що син буде вчитися в місті, і поїхала з Дімкой від батьків, орендувавши кімнату в гуртожитку.
Заочно вивчилася на економіста; Дімка на той час вже пішов у п’ятий клас. Незабаром отримала двокімнатну квартиру від підприємства. Син навчався на четвірки і п’ятірки, ходив в секцію плавання і на бальні танці.
Бувало, доводилося і карати сина: Катя шльопала старим дідівським ременем, як якщо б це робив батько, а потім йшла в іншу кімнату і по-жіночому плакала від жалю до сина.
Школу Діма закінчив зі срібною медаллю. Катерина думала, що піде по артистичній доріжці як батько, але хлопець заявив, що буде будівельником і вступив до інституту в столиці. Катя при кожному випадку передавала поїздом з провідниками продукти і одяг синові. Дімка, незважаючи на те, що почав жити самостійно і контролювати його було нікому, навчався добре і з великим бажанням.
Через п’ять років він став високим, широкоплечим, гарним хлопцем. Після інституту вдало влаштувався в престижну компанію, добре проявив себе і до 30-ти років уже був заступником генерального директора. На той час з’явився Дімкин батько, який так і не став відомим артистом. Він знайшов Катю і попросив адресу сина. Катя дала.
Але Дімка переговоривши один раз з батьком по телефону, більше не виявляв бажання спілкуватися. Катя запитала, чому відмовляється, батько все ж. Син байдуже знизав плечима і відповів: – Не хочу.
Зате до матері ставився з турботою і синівською любов’ю: привітання і подарунки на всі свята, допомога грошима. А коли Дмитро організував власну будівельну фірму і міцно став на ноги в бізнесі, то перше, що зробив, побудував матері будинок за містом. У рідному її селі на той час уже не було серед живих її батьків, в будинку жила молодша Катіна сестра з сім’єю. Але коли Катерина приїжджала з сином до рідних, всі з гордістю дивилися на успішного молодого чоловіка, який сам побудував свою кар’єру, одружився і виховує двох синів – Катіних онуків.
Про «помилку» молодості ніхто давно і не згадував. Приїжджаючи в село, Катя іноді ходила на берег річки, де багато років тому була пристань. Пасажирські теплоходи тут давно не ходять, та й від пристані нічого не залишилося, осипався берег і великими стали тополі уздовж берега. Забрала вода всі Катіні прикрощі та сум, немає тепер багато чого, що було раніше. А син є. Розумний, турботливий, уважний – Катіна кровиночка, весь сенс її життя.
Фото ілюстративне з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО! Спеціально для osoblyva.com
