fbpx

Відсвяткували весілля з розмахом, а через чотири місяці донька приголомшила – подаю на розлучення. Ось так, довго зустрічалися – швидко розбіглися

– Дочка днями приголомшила: каже, розлучатися буду! – поділилася знайома.

– Стривай, як «розлучатися»? Вони ж тільки весілля відсвяткували. Мені здається, півроку ще не минуло!

– Точно, не минуло … Чотири місяці тому весілля було. Я кажу, може, притирання у вас так відбувається? може, помиритеся ще? Але, здається, ні. Та й то сказати, яке може бути притирання – вони ж чотири роки майже зустрічалися до того, як заяву подати! Знали вже одне одного, як облуплені. А з іншого боку, може, в цьому-то і проблема, що так довго ходили навкруги. «Ти що, мамо, шлюб – справа серйозна, треба пізнати одне одного як слід, поспішати не можна». Ось пізнали, а толку? Перетримала нареченого. Або він її перетримав, у них хіба що зрозумієш.

– Ну в чомусь вона має рацію. Хіба ні? Поспішати в такій справі дійсно не варто.

– Ой, я тебе благаю! Ти знаєш, скільки ми з моїм чоловіком зустрічалися перед тим, як заяву подати? Менше двох тижнів! І живемо вже двадцять вісім років душа в душу, двох дітей виростили, жодного разу за все життя не посварилися.

– Нічого собі! Через два тижні вже заяву подали? Не страшно було? ось так, не думаючи, не знаючи людини, не бачачи його в різних ситуаціях?

– А що там треба особливо знати? Хорошу людину видно відразу. Мені і зараз багато хто говорить – пощастило тобі з чоловіком! Тому що з першого погляду зрозуміло, що Павло виняткова людина. А я і не сперечаюся – пощастило.

А ви згодні з тим, що довгий цукерково-букетний період – не до добра? Треба було менше роздумувати? Або все ж поспішне одруження через кілька тижнів після знайомства – куди більше зло?

Фото ілюстративне з вільних джерел

Позначки:

You cannot copy content of this page