Він частенько згрібав її в оберемок і говорив: – Ех, Лінко, народимо двійню! Раніше підеш в декрет, будеш в парку гуляти, відпочинеш від своїх пацієнтів. До речі, у мене гроші знову щось скінчилися, дай мені тисячу – на бензин і перукаря? – І так щомісяця

Ліні зовсім трохи за 30. Їй багато хто міг позаздрити, адже з боку її життя виглядадо безхмарним: догора автівка, квартира у престижному районі, нехай і не своя поки, але дозволити оренду елітного житла вона могда собі, вона стоматолог, стаж роботи десять років, хороша зарплата. Роботодавці шикувалися в чергу – і вона спокійно вибирала кращі умови. Чоловік-красень і розумник, розвиває науку, на хорошому рахунку у керівництва, заробляє не гірше неї, мріє про дітей.

Він частенько згрібав її в оберемок і говорив: – Ех, Лінко, народимо двійню! Раніше підеш в декрет, будеш в парку гуляти, відпочинеш від своїх пацієнтів. До речі, у мене гроші знову щось скінчилися, дай мені тисячу – на бензин і перукаря?

Ліна щоразу діставала гаманець і давала ту суму, яка була потрібна. Ні, чоловік заробляв не гірше, але чомусь зовсім не трималися у нього на карті гроші. Він купував «все найнеобхідніше», і ганебні папірці розліталися в кілька днів. Далі за продукти, квартиру, спортзал та інше платила Ліна. За двох.

Вона пробувала забирати у нього гроші в день зарплати і розподіляти по конвертах на місяць. Костя скорботно зітхав, бліднув і страждав, що не може зробити укладку бороди в барбершопі, адже це не входить в запланований бюджет. Ніяких радощів, стогнав Костя. Ніяких розваг!

Ліні швидко набридало спілкуватися з незадоволеним чоловіком і вона відступала від своїх намірів все контролювати. Та й як можна контролювати двох дорослих людей, коли один з них завзято саботує процес? Ще вона пробувала говорити. Малювала схеми. Розписувала категорії витрат. Пояснювала, з чого складається сімейний бюджет. Переконувала, що потрібно створювати хоч часткове накопичення, а не йти кожен раз в нуль.

Костя позіхав і з усім погоджувався. Через три дні знову приходив просити грошей. Ні, Ліні було не шкода. Вона добре заробляла. І все ж було якось дивно, що до кінця місяця все, що було у неї, розліталося дочиста. Протеїн Кості, вітаміни собі. Продукти – на них економити не виходило, обоє займалися спортом, а значить, овочі і фрукти, хороший сир, м’ясо з ринку, риба. Апетит у двометрового Кістки був відмінний. Слава богу, хоч готував він сам, і Ліна не знала проблем з нескінченним проводженням часу біля плити.

Але її не залишала думка, що вона в родині годувальник. Ні-ні, Костя майже не витрачав гроші на свої розваги, купував все найнеобхідніше. Ніяких колекційних букіністичних видань, жодної екіпіровки для сноуборда або іншого дорого спорту. Тут кілька книг по роботі, там кілограм полуниці, тут футболку з розпродажу. Міг принести Ліні букет дорогих квітів або півкіло швейцарського шоколаду.

Ліна ловила себе на думці, що Костя – як та жінка, що зарплату чоловіка вважає «нашою», а свою витрачає на «шпильки». І все б нічого, але вони хотіли дітей. А значить, в якийсь момент забезпечувати їх буде тільки Костя. Ліна уявляла, як в перші три дні він витратить всі гроші на повітряні кулі, дизайнерський торт і красиві боді для немовляти. А що потім? По спині повз холодок поганих передчуттів.

Пробувала поговорити про це. Костя ображався: «Не довіряєш мені? Я ж все для нас роблю!» І надувався на півдня. Розмови не виходило, виходило тільки відчувати себе винуватою, меркантильною і жадібною. Ну що він, справді, не забезпечить їх з дитиною на три роки? Але якийсь противний голосок говорив: не забезпечить. Будуть сварки і взаємні звинувачення. А коли ти сама без грошей і з дитиною на руках, поле для маневру не таке вже широке.

Тому Ліна пила ті самі пігулки, які приймають усі жінки, коли поповнення не входить у їхні плани. Діти – не головне, втішала вона себе. А Костя такий хороший, просто не вміє планувати навіть на два дні вперед.

Нещодавно приніс річний абонемент на двох в елітний фітнес-клуб. На заперечення Ліни, що ці гроші можна було б пустити на перший внесок за квартиру, жахливо образився. Знову розмови не вийшло. Втім, Ліна вже звикла. Костя ні про що не знав. І кожен день вголос мріяв про рожеві п’яточки, кучеряву дитячу маківку і прогулянках з коляскою.

Життя – це ж свято, і як добре, що можна ні в чому собі не відмовляти! А з дітьми буде ще більше свята, думав Костя. Ліна щовечора ковтала таблетку і сідала підбивати бюджет. Таке ось «ідеальне» життя.