Це полегшення було більше образи. – Квартиру залишаю тобі і дітям. У Світлани великий будинок, ми його відремонтуємо і заживемо.
– Спасибі і на тому.
Квартиру отримував Михайло, їм від роботи давали ордери, міг зажадати виселення Ніни, але не став. Та й діти у них були спільні. Не виганяти ж рідних дітей на вулицю. Ні, Михайло все-таи не останній негідник.
Михайло пішов, а Ніна сіла на диван перед телевізором і задумалась. Майже двадцять років подружжя прожило разом. Одружилися зовсім молодими, років по 18 їм було. Ніна Михайла з армії чекала вже з Катенькою. Писала чоловікові кожен день листи, потім Катруся народилася, так вона її волоссячко йому відправляла, ручку обводила, гугукання і перші слівця записувала для Михайлика свого.
З армії Михайло повернувся вже не тим ніжним хлопчиком, яким його Ніна запам’ятала. Поки Михайла не було, Ніна жила у своєї мами, до свекрухи в гості ходила. Але як чоловік повернувся, молоді стали жити у свекрів. Життя, звичайно, не цукор, але Ніна терпіла. У свекрів город великий. З ранньої весни після роботи і всі вихідні Ніна там працювала до пізньої осені. Спочатку все посади, потім все збери, урожай по банкам закрий – нічого, всі так жили.
Потім Михайлу квартиру дали, Ніна вже сином чекала. Молоді переїхали, стали своє житло облаштовувати. Але город ніхто не відміняв. А потім Михайло попивати почав. Спочатку зі зміни прийде трохи потягне, потім з мужиками затримуватися став, і зі зміни бувало, його приносили додому. Ніна намагалася чоловіка соромити, до совісті закликала, але ставало тільки гірше.
Якось раз, чоловік на неї замахнувся, і йому здається сподобалося. Тому що став він тепер це робити регулярно. Як зі зміни прийде під градусом, так скандал з розмахом. Ніна від нього з дітьми до матері тікала, була справа вночі, взимку в одній сорочці йшла. Тверезий Михайло приходив миритися, божився, що таке в останній раз. Ніна вірила, прощала, поверталася. А діти батька боялися.
Навіщо терпіла, сама не розуміла. Може, вдолблено було їй з дитинства, що така поведінка для сім’ї – норма. Її то татусь теж під мухою мамку ганяв. І тяглося б все так і далі. Якби на 41-му році свого життя Михайло не зустрів Світлану і не подав на розлучення.
Що вже Світлана зробила з Ніниним чоловіком, один Бог відає, але чоловіка як підмінили. До пляшки не доторкається, ходить намитий, виголений, в свої вихідні між змінами. Будинок Михайло Світлані відремонтував, став будинок як картинка. Дочкі її добре допомагає, навіть з онукою її няньчиться.
Зі Світланою він одружився офіційно, живуть вже котрий рік. Зі своїми рідними дітьми Михайло бачиться рідко і практично не допомагає їм. Не складаються у них стосунки. І дочка, і син добре пам’ятають, як батько їх з матір’ю ганяв.
А Ніна через кілька років після розлучення зустріла чоловіка, зовсім не такого як Михайло, але заміж за нього не хоче. Живуть так, то у неї, то у нього, то окремо, то разом. Гуляють, в кіно, театри ходять, відпочивати їздять.
– Нажилася я в шлюбі, – каже Ніна, – тепер для душі хочу пожити.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
