Звучить жaxливо, але я цього не соромлюся, я й справді лінива егоїстка. Але все це не просто так, в першу чергу я думаю про благо своїх дітей. Саме завдяки таким моїм «негативним» рисам я зможу зробити своїх дітей відповідальними за своє життя та самостійними.
Я довгий час працювала у дитячому садку, напевне, саме це і змусило мене не опікати надмірно моїх дітей. Наприклад, згадуючи своїх перших вихованців на думку мені відразу спадає мила дівчинка Олеся. Вона була вихованою, я б сказала вона була «перевихована». Джерело
Коли ми з дітьми йшли на вулицю вона відмовляла зі словами: «Ні, я туди не піду, мені мама казала гратися в приміщенні». На всі вмовляння дітей та мої вона не реагувала, коли я запитала в мами в чому справа, то та відповіла, що у приміщенні значно безпечніше, ніж на вулиці, тому її дитина повинна знаходитися там.
Згодом, до нас привели ще одного хлопчика, який по словах її мами «обов’язково мав багато їсти, бо цього потребує організм». От я підійшла до нього і запитала, чи дійсно йому смакує суп, він на мене поглянув і помотав головою мовляв «Ні.»
– Навіщо ж ти їси?
– Бо це потрібно для мого організму.
– А ти хочеш їсти?
– Ні, я не голодний.
– Ти можеш не доїдати.
Коли я дала йому право на вибір і власну думку, то він відчув свободу дій протягом наступних місяців він їв, що бажав та скільки міг, доки його мама не прийшла зі скандалом, мов «ми зіпсували її дитину».
Що стосується моїх дітей, то з раннього дитинства від безвихідності вони навчилися користуватися виделкою та ложкою. Згодом, коли вони виросли, то почали самостійно виконувати домашнє завдання та прибирати у своїх кімнатах (оскільки, я їм з цим допомагала дуже рідко).
Тепер я маю наглість просити їх допомагати по дому та зробити мені чаю.
Коли ж до нас приїжджає одна з бабусь, то діти стають такими ж лінивими, як і я, адже є бабуся, яка допоможе, а той зробить все за тебе.
