Ми з чоловіком поїхали до моєї мами в інше місто, їй був потрібний догляд після операції. Повернулися ми через півроку і отетеріли: двоюрідний брат чоловіка умовив їх бабусю продати свою частку в квартирі і купити йому квартиру. Чужі люди, що купили бабусину кімнату, купили її для того, щоб здавати в оренду. Квартиранти змінюються щомісяця – то свині, то не заплатили і з’їхали, прибравши до рук ще й наше майно.
Двоюрідний брат чоловіка, Юра, куплену бабусею квартиру в передмісті оформив на свою дружину. Вона прописала бабусю настільки ж легко, як потім і виписала. Ми з чоловіком і дитиною жили в одній кімнаті, мама чоловіка – у другій, квартиранти – в третій. Мама Юри років десят тому утікла з якимось черговим, і з тих пір від неї не було ні слуху, ні духу.
Жити в таких умовах було неможливо. Ми з чоловіком вирішили продавати кімнату і брати іпотеку. Мати чоловіка і нові власники бабусиної кімнати всіляко вставляли нам палиці в колеса, але ми все одно примудрилися продати частку чоловіка. Іпотека і так була для нас практично непосильна, вже на другому платежі ми зрозуміли – не потягнемо, але вибору у нас не було – взялися, значить будемо платити. Чоловік став брати нічні підробітки, а я запропонувала свої послуги няні мешканкам навколишніх будинків.
А тут ще Юра привіз до нас бабусю. – Вони з моєї дружиною не вжилися, так що ось вам подарунок. Щасливо залишатися! – заявив Юра, залишивши заплакану бабусю у нас в коридорі і поїхав. А слідом за бабусею чоловіка до нас додому прийшла тітка Таня, мама Юри. Вона почала кричати, що вони несправедливо поділили квартиру, що вона теж повинна була брати участь в приватизації. І що раз її позбавили житла, то жити вона буде разом зі своєю мамою у нас вдома.
Вона десять років десь пропадала, а зараз частка їй потрібна – це нормально? Чоловік не пішов проти бабусиної волі, і тітка чоловіка стала жити з нами. Свою пенсію бабуся чоловіка віддає або Юрі, або матері чоловіка. Тітка чоловіка теж ще не знайшла роботу. І так непосильні для нас платежі стали нереальними – зі збільшенням кількості ротів збільшилися витрати на їжу та комуналку.
Фрукти, які я приховую для дитини, знаходять і зжирають. Тітка Таня використовує мою косметику, на оновлення і покупку якої у мене немає грошей. Мої декретні йдуть бабці чоловіка на ліки. Ще й свекруха постійно дзвонить і вимагає грошей зі словами: – Я тебе виростила, ти мені винен! У мене немає грошей дитині на їжу, він їсть порожні макарони, зате тітка Таня кожен день вимагає від чоловіка купувати сигарети, і чоловік їй їх купує.
У мене немає грошей дитині на одяг, зате мама чоловіка одягається на іноземних сайтах. Від нестачі вітамінів у мене стали кришитися зуби, зате бабуся чоловіка займається благодійністю: і без того мізерні наші запаси продуктів вона широким жестом віддає Юрі і своїй старшій дочкі, матері мого чоловіка. У мене більше немає сил, я тільки те й роблю, що плачу.
З такою кількістю сторонніх людей в будинку, мені ніде сидіти з чужими дітьми, і мені довелося відмовитися від підробітків. А це дуже сильно вдарило по нашому і так кволому бюджету. Останньою краплею стало те, що гроші, відкладені на внесок по іпотеці, бабуся чоловіка забрала і віддала Юрі: – Йому потрібніше. У вас он які хороми, а він, бідненький, живе невідомо де.
Ми влізли в борги. А тітка чоловіка, будучи нетверезою, забула закрити кран з гарячою водою і нам прийшов величезний рахунок. А платити – нема чим. Чоловікові плювати, його бабці і тітки – тим більше, що я, що дитина ходимо в лахмітті, зате чоловік у мене – благодійник, всім завжди допоможе. Дзвонила мамі, щоб до неї виїхати, їй я не потрібна – виходила і спасибі. Ще й тітка Таня пити почала, так чоловіка підпоюють по-тихоньку.
Він уже 2 зміни проспав, не вийшов на роботу через похмілля. Далі буде гірше, я впевнена. Йти мені нікуди, нахлібників чоловік виганяти не хоче – родичі ж. Дивитися на те, як моя дитина жадібно дивиться на яблука – немає моїх сил. Безнадія, кругом безнадія. Я просто не бачу виходу.
