Три роки тому батьки дуже відмовляли Маю від шлюбу з Кирилом. – Розлучений мужик з двома маленькими дітьми? Ти з глузду з’їхала! Навіщо тобі це треба? – голосила мама. – Він буде жити в тій родині, або, ще того не краще, притягне дітей до тебе. Десь на горизонті весь час буде маячити його колишня дружина – теж не чужа людина. І це я не говорю про аліменти!
Чесно кажучи, Мая перед цим і сама довго сумнівалася, а чи варто розвивати ці стосунки. Вона – молода, симпатична, успішна, товариська, з купою захоплень і друзів. І чоловіки за нею доглядали куди покруче Кирила. Але любов, мабуть, дійсно зла. До того ж Кирило був наполегливий, домагався прихильності Маї вельми активно, клявся, що його перша сім’я і діти – тільки його справа.
В результаті відбулося весілля. І спочатку жили дійсно добре, душа в душу. Кирило був турботливим і уважним, носив молоду дружину на руках. Років через півтора після весілля у Маї і Кирила народився син, і молодий батько і тут проявив себе з найкращого боку. І купав, і гуляв з коляскою, і вставав до дитини вночі.
Всі проблеми з першою сім’єю і дітьми від того шлюбу Кирило дійсно вирішував сам: платив аліменти, вітав дочок зі святами, їздив в садок на ранки і в музичну школу на концерти, не розповідаючи про усі ці справи новій дружині. А два тижні тому все встало з ніг на голову. Колишня дружина Кирила серйозно захворіла, і дітей потрібно забирати – поки на півроку точно, а там хто знає, як піде.
Ситуація складається так, що, крім Кирила, забирати дівчат нікому. Бабусі з обох сторін з різних причин допомогти нічим не можуть. Старшій дочці Кирила недавно виповнилося дванадцять, молодшій – сім з половиною, у вересні повинна піти в перший клас. Само собою зрозуміло, першокласника доведеться всюди водити за руку, забирати зі школи, сидіти з уроками, годувати і розважати.
– Я що, мати Тереза, чи що? – злиться Мая. – Навіщо мені це треба? У мене маленька дитина, якій і два роки немає. Я не впораюся ще з двома! Так я і не збираюся з цим справлятися. Ми домовлялися, що ті діти – не моя справа!
– Ну а мені як бути? – розводить руками чоловік. – Ти сидиш в декреті. Гуляти все одно ходиш, і готуєш теж. Хіба важко посмажити пару зайвих котлет, а вдень дійти до школи у дворі, забрати дитину? Виходу іншого все одно немає!
Мая знайшла вихід в тому, що зібрала речі і поїхала з сином до батьків.
– Хіба так можна! – ледь не плаче свекруха. – Кинула чоловіка у важкий момент! Вона не мала права так вчинити! Заміж за чоловіка з дітьми її ніхто не тягнув. Сама такого вибрала, про дітей знала заздалегідь …
Краща подруга, навпаки, Маю підтримує. – Правильно зробила! – каже вона. – Ті діти – тільки його справа. Нова дружина їм чужа людина, нічим не зобов’язана. Вирішувати проблему, куди тепер їх дівати, повинен батько, і не за твій рахунок!
А як вважаєте ви, Мая – дійсно зрадниця в даній ситуації?
