Вийшла я заміж і прийшла жити в сім’ю чоловіка. Нам виділили маленьку спальню 10 квадратних метрів. А у великій свекор і свекруха. Мене попередили, щоб я не зазіхнула на їхню кімнату. Чесно кажучи, я й не зазіхала. Навіщо мені 22-метрова спальня. Але зовиця вважала, що і маленької кімнати нам багато. Казала, що це була її кімната і після одруження брата їй довелося перебратися на балкон, де зробили зручну кімнатку.
Я їй запропонувала, хочеш ми туди перейдемо, але став проти чоловік, вважаючи що ми будемо у всіх на виду. Зовиця вирішила, що наша кімната найкраще місце для її підготовки до іспитів і я не могла навіть увійти в свою кімнату, прилягти або відпочити. Скаржитися було марно. Всі твердили, що бідній дівчинці потрібен спокій, так як у неї після невдалого роману депресія. Нічого що я дитину чекаю і ноги отікають, лягти хочу. Принцесі не можна перечити. Так і жили.
Зовиця тільки хмуро дивилася і плювати хотіла на всіх. Так минуло кілька років і, коли я дізналася, що вона виходить заміж, щастя моєму не було меж. Зовиця вдало вийшла заміж, всіх там вишикувала по струнці і знову перейшла жити до нас, то дитину чекає, то дитина кричить всю ніч. На всі навіть невисловлені невдоволення свекруха відповідала, що це її батьківський дім.
Потім під час перебудови зовиця з чоловіком, дитиною і новим пузом перебралася до Америки. Я не лізла ні в що, та й не могла – свекруха і зовиця мене б порвали в секунду. Від чоловіка ніякої підтримки. Так що краще було відсторонитися. Перед від’їздом вони зібрали все срібло антикварне, золото, картини, все що було вдома цінного успадкованого від діда мого свекра, упакували, і забрали з собою.
Єдиний раз, коли чоловік сказав, хоча б те, що від діда залишили б на пам’ять моїм дітям. На що було висловлено велику фі.
Свекруха раз в рік на три місяці уматувала в Америку, до дочки і це був найпрекрасніший час. Вперше пам’ятаю, я півдня сиділа на кухні, не вірячи своєму щастю і тиші. У ці райські канікули ми з чоловіком жили душа в душу. Так і минуло 30 років. Зовиця тільки одного разу приїхала на кшталт провідати хворого батька і її не було на на прощанні з ним, ні зі свекрухою. А навіщо? Вона по Європах гуляла, антикваріат зкуповувала і раділа життю. До Бог з нею. Нехай насолоджується, але подалі від нас, думала я.
Вона не пам’ятала, що у неї є брат, племінники, навіщо. Потім коли у неї пішли розлад з чоловіком, з дітьми, проблеми зі здоров’ям вона згадала про брата і про батьківську хату. Приїхала, відпочити від скандалів і погуляти спочатку на місяць, а потім на пів року. Вирішила жити у нас. Вона перетворила наше життя на справжнє пекло, ми з чоловіком мало не розлучилися. Але я не про це.
У перший же день вона мені каже, послухай, мама моя колись подарувала тобі перстень з рубіном. Де він? Я витягла зі скриньки. Вона жадібно накинулася, взяла і каже, а чому рубін такий маленький. Я кажу, який був, такий і залишився. Я його не ношу. А вона, а я думала, що там великий камінь. Запропонувала, візьми, а вона, ні, не хочу, немає цінності.
А все що свекруха кожен раз здираючи з нас везла, їй довелося продати коли вони збанкрутували. Нічого не залишилося фамільного, що з брата здирала, ні золота, ні дорогих речей, куплених в Європі, ні сімейного щастя (чоловік зловживає, продав все цінне, йде шлюборозлучний процес), і нормальних відносин з дітьми (у сина проблеми з законом, і дружина старша за нього на 10 років). Дочка, якій наплювати на всіх.
Хтось скаже, що такого не буває, що це все маячня, але ні, дорогі, на жаль, все правда. У житті набагато страшніше ніж в кіно. Все повертається бумерангом. Що сіємо, те й пожинаємо.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
