Текст підготовлено спеціально для сайту osoblyva
Столична трикімнатна квартира, була приватизована на трьох: я, мама і тато. Моя дочка Ксюша народилася вже після цього. Потім тата нестало, і дві третини квартири відійшли до моєї мами. А вона ще за життя наполягла на тому, що хоче зебезпечити внучку. Мама зажадала, щоб я віддала Ксюші третю частку нерухомості, поділивши з донькою навпіл спадок після неї.
Як мене всі відмовляли! Але рішення вчинити по совісті легко мені далося. Так Ксюша стала власницею однієї з кімнат в столичній трикімнатній квартирі в досить привабливому районі.
Донька тоді ще навчалася в школі, підлітковий період проходив гладко, у нас були чудові стосунки. Потім Ксюша закінчила школу, вступила до інституту, закохалася. Її обранець не сподобався мені з першого погляду: морда нахабна, сам із села, на лобі написано – аби що урвати. Дочка ж недоліків Ігорька не помічала.
На третьому курсі вони вирішили жити разом. У нас вдома, в Ксюшиній кімнаті. Я була проти такого нерозумного рішення і саме тоді ми вперше в житті з донькою посварились, і досить серйозно. Гаразд, якби мова йшла просто про проживання, я б ще подумала, але разом з вселенням Ігорьок просив постійну прописку.
Я навіть розділила особові рахунки і виділила частки через суд, щоб дочка сама платила за свою кімнату, влаштувавшись на роботу. Думала, що перевірки працевлаштуванням і безгрошів’ям їхні стосунки не пройдуть.
Ігор не працював, поки Ксюша вечорами моталася по підробіткам. Єдина користь – продукти, що надсилаються йому родичі. Він вважав цей внесок в їх побут пристойним. Я була готова на крайні і радикальні вчинки, аби цей нахабний молодик зник з життя маєї доньки.
Викликала поліцію, щоб вони його виводили. Змінювала замки. Про їх одруження я дізналася лише тоді, коли Ігор відкрив вхідні двері з ноги. Заради реєстрації Ксюша додумалася подарувати цьому пройдисвітові десяту частину своєї кімнати. Як власника його зареєстрували. І почалося пекло. І для мене, і для дочки.
Він майже відразу кинув Ксюшу, і їй довелося переїхати на мою територію. Він не гребував приводити до нас в будинок подружок, доводячи нас до сліз. Запрошувати погостювати сільських друзів, одного разу його сестра прожила у нас майже місяць. А як він відсвяткував розлучення! Згадати страшно.
Це зараз зрозуміло, що він цілеспрямовано псував нам життя, щоб ми готові були погодитися купити його 2 квадратних метра і 80 сантиметрів за будь-які гроші, та не вийшло.
Нас з Ксюшею врятувало диво: мама Ігорька виявилася свяою жінкою. Дізнавшись від своєї дочки, що коїться у нас вдома, вона відразу приїхала. Вона тягала цього недоука за вухо, мегелила його сумкою по спині, кричала на весь будинок. Саме вона відвела свого сина за ручку до нотаріуса, змусивши повернути частку Ксюші.
Ксюша ридала. Як і я. А ця свята жінка, яка за безглуздим непорозуміння породила жадібного альфонса, мені здалося, вмить постаріла: такого розчарування в очах я не бачила жодного разу в житті.
Ми з донькою продали трикімнатну квартиру, купивши дві однокімнатні в нашому ж районі. Але квартира дочки записана на моє ім’я. За її наполяганням. Вона до цих пір не може повірити в те, що трапилося, дуже боїться, що на життєвому шляху їй може зустрітися ще один Ігорьок.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням
