Текст підготовлено спеціально для сайту osoblyva
Мила 17-річна дівчина, повертаючись зі школи, у дворі будинку зніяковіло відповідає на розпитування сусідок. Каже, що все нормально, вона справляється, бабуся геть злягла і вона сама її доглядає, чи допомагає їм тьотя Свєта – негативно відмотує головою. Та і носа не показує тут.
Як навчання? Так поки нормально, 11 клас, тільки відразу після школи Ангеліна мчить додому: бабуся ж лежить.
А сусідкам тільки й дай попліткувати за спиною – дівчині же треба і до іспитів готуватися, он на носі уже, і в інститут вступати. Ні, а Свєтка яка? Образилася вона, про матір рідну забула. У Люсі ж більше нікого й немає.
У Людмили Михайлівни було 2 дочки: Надія і Світлана. Старша дочка Надя вийшла заміж в 20 років, Світлані тоді було 18. Через рік у Наді народилася дочка Ліна, а ще через 3 роки шлюб Надії розпався. До мене повернулася з дитиною, – розповідала Людмила Михайлівна сусідкам, з якими все життя прожила в одному дворі, – та так і живемо: в одній кімнаті я, в інший – дочки і внучка.
Свєтка незадоволена, звичайно, що сестра повернулася, та ще з дитиною, але вона заміж випурхне, а вже Надя зі мною.
Бабусі досить часто доводилось водити внучку до садка, а згодом і до школи. А Свєтка все сичала, як змія:
-Навязала сестриця свою дитину на нашу голову. Ні вже, вона народила – нехай вона і плюхається.
У 26 Свєтка вийщла заміж і переїхала до чоловіка. А потім бездітна сестра її батька залишила в спадок Людмилі Михайлівні однокімнатну квартиру.
-Ту квартиру я на Свєту оформлю, – оголосила дочкам, – а вже ця – Наді залишиться, коли мене не стане.
Світлана тоді сперечатися не стала. Вони з чоловіком склали гроші від продажу власності, взяли собі трикімнатну з доплатою: у них на той час народилося двоє дітей, син і дочка. А через кілька років після квартирних перипетій нестало Надії.
Донька її Ліна тоді вчилася в 6-му класі і опіку над дівчинкою взяла бабуся, Людмила Михайлівна.
– Я не заперечувала, – висловлювала притензії матері Світлана, – коли ти мені однушку кинула, а Наді пообіцяла нашу двушку. Але Наді тепер немає, чи не здається тобі, що ти зі мною вчинила несправедливо? Поки документи не оформлені, треба рішення переглянути. Ліна – всього лише внучка, а я – дочка! У мене більше прав.
– Світлано, доню, схаменись, не бери гріх на душу – пробувала звернутися до совісті молодшої дочки Людмила Михайлівна, – Лінка ж сирота, матері немає, та й батька вже теж. Ти ж живеш добре, ну що тобі ще потрібно? Не гніви Бога!
– У мене теж є діти, – огризалась Світлана, – а для тебе Ліна – немов єдина внучка.
– Коли мене не стане, куди Ліна піде? – горювала Людмила Михайлівна, – Свєтка наполягатиме продати квартиру, а що дівчисько купить? Ні, я відпишу всю квартиру внучці. У Свєти чоловік і трикімнатна квартира є, а дівчинка зовсім одна.
-Все ж, Люся, треба навпіл. Свєтка ж теж дочка, це яка ж образа буде. – Базікали сцсідки у дворі.
Але Людмила Михайлівна зробила так, як вирішила: переписала квартиру на внучку. Після такого кроку Світлана образилася і припинила будь-яке спілкування з матір’ю і племінницею. Навіть, коли Ангеліна зателефонувала тітці і повідомила, що бабуся злягла, молодша дочка до матері не прихала.
– Кому квартиру відписала, – заявила Світлана Ангеліні і спільним далеким родичам, – та за матір’ю нехай і доглядає. І нема чого мене соромити. Так, я дочка. Але мені від мами нічого не дісталося, все їй – Ліночкі.
– Але ж Ліна сама ще дитина, – хитали головами сусідки, – 17 років тільки виповнилося. Їй вчитися треба. Та й як не дісталося Світлані нічого? Про однокімнатну квартирку, яку вона продала уже й забула вона? Єдина дочка, а доглядати за матір’ю не хоче. Звалила всі турботи на дівчину і очей не показує.
Світлана і справді, не з’явилася в будинку матеріжодного разу. Ліні з бабусею вистачає грошей: пенсія бабусі, пенсія за батьків Ліни. Але доглядальницю на ці гроші не наймеш. Дівчина навчилася вже майже всім медичним маніпуляціям, але залишати бабусю одну страшно навіть просто, йдучи вранці до школи.
– Напевно я не буду вступати цього року в інститут, – каже дівчинка вчителям, – бабулю ні з ким залишати. Влаштуюся соціальним працівником, щоб графік був вільним, а там подивимося.
– Сама Люся так влаштувала, – вважають сусідки, – дочку молодшу образила. Двох інших онуків обділила. З давніх-давен так повелося: кому спадок, тому і догляд за людьми похилого віку на плечі звалюється. І немає різниці, що Ліна всього лише внучка. Треба було Люсі вирішувати тоді інакше. Навпіл б все поділила. І ту однокімнатну, і цю. Свєтка б тоді від матері не відвернулася.
Якщо хочете читати більше цікавих матеріалів та життєвих історій від osoblyva – підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням
