Вони стали все рідше і рідше до мене заїжджати. Іноді дзвонили, потім перестали. Я їх не звинувачую. Розумію, не був для них рідною людиною

У нас на роботі обідня перерва триває рівно стільки, скільки тобі потрібно для обідньої перерви. Каламбурно? Поясню.

Оплата у нас погодинна. Якщо ти провів на обідній перерві цілу годину, то її ніхто оплачувати не буде. Природно, всі витрачають хвилин 10-15 на саму трапезу і хвилин п’ять на якісь інші нелітературні справи.

Обідати я намагаюся на вулиці. Поруч з офісною будівлею розташований сквер, де і наминаю бутерброди, зроблені вдома, або хот-дог, куплений в цьому ж сквері. Зазвичай розташовуюся на лавочці. Їм і заодно відпочиваю морально від робочих приміщень, запаху паперу і розміреного комп’ютерного шуму. Що вже говорити – в сквері дійсно здорово.

Читайте також: Десять років, відмовляючись від найнеобхіднішого, збирали на квартиру аби нас вигнала найрідніша

Час від часу я ділив лавочку з одним цікавим дідком. І при кожній зустрічі він розповідав чергову байку зі свого життя.

– Молодець ти, що на повітрі їси.

– ???

– Я до того, що робота – це далеко не все. А якщо бути відвертим, то робота – це взагалі нічого. Скажи, скільки часу ти проводиш з сім’єю, дітьми?

– Дуже мало. Іноді додому тільки спати приходжу.

– А заради кого ти стільки працюєш?

– Заради дружини, заради дітей.

– Я теж працював заради дружини та дітей. У мене троє дітей. А тепер у них онуки, хоча і не знаю скільки у мене онуків.

– Як так то?

– Я намагався заробити максимум грошей в молодості. Брав додаткові зміни. Залишався понаднормово заради плану, переробок, премій. Мотався на Північ. Іноді по три місяці вдома не бував. Дітей бачив дуже рідко, а діти мене. Коли хлопці підросли, то я продовжував мотатися – заробляти. Допомагав їм грошима, хоча дуже рідко бачив їх. Вони більше спілкувалися зі своєю мамою. Дружина у мене помepла, коли дітям і тридцяти років не виповнилося. З плином часу вони стали все рідше і рідше до мене заїжджати. Іноді дзвонили, потім і зовсім перестали. Я їх не звинувачую. Розумію, що не був для них по-справжньому рідною людиною. Якийсь час сам дзвонив дітям. Перестав. І вони не дзвонять, працюють  напевно.

В цей день на обіді провів цілу годину. Більше я не затримуюся на роботі до восьми або дев’яти вечора.

Джерело