«Мамо, відпусти мене туди, де немає болю. Шкода, що ви не нарoдили братика або сестричкy»

Колись прабабуся розповідала маленькій Любі, що ангели гортають на Небі Книгу людського життя. В когось у ній багато сторінок, в іншого – менше, а в декого – лише одненька.

Книга життя прабабусі Мотрі мала багато сторінок. Вона прожила мало не сотню літ.

Мотря сиділа на вересневому осонні, біля неї бавилася Люба. Старенька погладила малу по голівці і тихо мовила:

– Скоро закриє ангел мою книжку. Життя згоріло, мов сірник.

Над ранок Мотря відійшла у засвіти.

Люба була розумницею. Вчилася правильно розставляти розділові знаки у Книзі її життя і в шкільному письмі. В школі дівчину хвалили. Батьки гордилися. Здавалося, їй минув не дванадцятий рік. У Люби було стільки дорослих думок.

Діагноз прозвучав так, наче розколовся навпіл Всесвіт. У голові в Марини гуділо, шуміло, вона не могла прийти до тями.

– Лeйкeмія? Чому? Звідки? Може, це помилка?

Лікар співчутливо дивився на жінку. Медсестра тримала напоготові нашатирний спирт.

– Романе, це ж неправда? – запитувала в чоловіка. – Любця у нас одна. Ні, ні!

Читайте також: Дарує дітей та зцілює від смeртeльних недуг: чутки про пересихання джерела Святої Анни надумані

Роман опустив голову. Дружина не повинна бачити його сліз.

Почалося лікування.

– Мамо, чому ти не кажеш, що я пoмру? – якось запитала Люба.

– Що ти таке говориш, доню! Лeйкeмія лікується. Я щойно з лікарями говорила/

– Втішаєш!

Хвора дівчинка почала вести щоденника. Батьки прочитають його пізніше, коли ангел закриє на Небесах Книгу доньчиного життя.

«Я чула, як мама молилася, щоб Бог дозволив мені ще трохи прожити. А в мої сни приходить прабабуся Мотря. І кличе, кличе мене. Мамо, відпусти мене туди, де немає болю. Я знаю, ти сумуватимеш без мене. І тато також. Шкода, що ви не народили братика або сестричку»

«Мама скаржилася сусідці, що дуже дорогі ліки. Плакала. Казала, що позичила багато грошей. Доведеться татові їхати на заробітки, аби віддати борги. Я сказала мамі, що не боюся смeрті. Дyша не вмuрає, розповідала прабабуся. А ще казала, що дyші прилітають з Небес на великі свята. І моя буде прилітати додому. А ще я буду спостерігати з якоїсь далекої планети за землею і за всімa»

«Сьогодні до мене прийшла Соня. Моя подруга. Передала привіт від Олькa. Так називають Олега, однокласника. Олько мені подобається. Але він цього не знає. Шкода його залишати.

Соня добра. А її батько – ні. П’є і б’є маму. Соня його боїться. Мама втікає з хати, а Соня ховається на балконі. Соні без мене буде сумно і самотньо. Мені без неї також. Я сказала Соні, що коли мене не стане, хай вибере на небі зірку, яка їй подобається. Це буду я. Соня зможе розповідати мені все-все. Соня плакала. Від моїх слів і через батька. Він був п’яний і вдарив її»

«Сьогодні мені було боляче. Потім я довго спала. Коли прокинулася, побачила заплакану маму. Вона розмовляла з лікаркою. І не бачила, що я вже не сплю. Лікарка казала, що закордоном є більше шансів для лікування. Але це коштує великих грошей»

«До мене приходили однокласниці. Принесли анкету, щоб я заповнила. Що я мала написати?.»

«Зі мною розмовляв священик. Про життя і про Бога. У мене гарний настрій. Я знаю, що там мені буде добре. Там багато світла. Ні, священик мені цього не говорив. Це я собі так сказала»

«Хрещена подарувала мені м’яку іграшку – тигреня. Воно кумедне, усміхнене. Я люблю іграшки. Але я вже велика. У лікарні, в сусідній палаті, лежала дівчинка Яринка. З інтернату. У неї немає тата і мами. Її ніхто не провідував. І їй не дарують іграшок. Мамо, знайди Яринку і віддай їй тигреня. І купи їй, будь ласка, цукерок. Смачних. Шоколадни»

«Мамо, хай Соня вибере з моїх речей все, що захоче. Книжки, іграшки, одяг. Вони бідують, бо її тато все пропиває. Ти часто це казала»

«Мені перестали снитися сни, тому ночі дуже довгі»

Любі трішки полегшало.

«Нарешті мені приснився сон. У ньому було гарно, як у казці. Я бачила ангелів. Вони до мене усміхалися. І було так тепло. Може, я не пoмру? Прабабуся казала, коли сняться ангели, має трапитись щось добре. А сьогодні мені легше. Якщо я буду жити, мама буде щасливою. І тато. І Соня»

Вересневий вечір квапив на спочинок сонце. Ангел закрив Любину Книгу життя. Дівчинка залишила світ цього ж дня, що й прабабуся Мотря.

Марина перечитувала доньчин щоденник.

Треба купити шоколадних цукерok і знайти Яринку. Лікарі мають знати адресу інтернату. Тигреня не забути б. І покликати Соню, аби щось собі вибрала.

Соня заховалася від п’яного батька на балконі. Було проходно. І повні очі сліз. Осіннє небо засвітило безліч зір. Ось вона – велика, яскрава, найкраща зірка. Соня помахала їй рукою. Зірка моргнула. Дівчинка усміхнулася.

Автор = Ольга Чорна, за матеріалами видання “Наш День”