10 порад для хворих та їхніх опікунів, до яких варто прислухатися

Опіка над хворим члeном родини — це справжній виклик.

Що робити, аби така присутність біля важкохворого стала справжнім проявом милосердя та нагодою для зростання в благодаті й любові Бога?, за матеріалами видання CREDO

«Під час хвороби, з огляду на людську слабкість, у родині з’являються труднощі. Проте саме тоді зміцнюються сімейні відносини. Я вважаю, що дуже важливо виховувати в дітях від самого початку почуття солідарності під час хвороби. Виховання, яке не бере до уваги вразливість на людську хворобу, викликає синдром холодного серця: діти стають невразливими на стpаждання, нездатними його прийняти та знести обмеження, пов’язаних із хворобою.

Часто ми бачимо виснажених чоловіків та жінок, які з утомленими обличчями приходять на роботу, а коли їх запитують: «Що сталося?», вони відповідають: «Я спав (спала) лише дві години, бо вдома ми сиділи біля дитини, хворого, біля дідуся чи бабусі». А потім — робочий день.

Це насправді героїчні вчинки, це сімейний героїзм! Це невидимий героїзм, на який люди йдуть із ніжністю та відвагою, коли вдома хтось хворіє».

Читайте також:Чи то нормально – хреститися в маршрутцi. Що про це каже Церква?

10 порад, до яких варто прислухатися

Коли нас ошелешує новина про хворобу когось із родини — пам’ятаймо, що за таких обставин кожен (і сам хворий, і його рідні) має право на власну реакцію. Загалом усі ми реагуємо однаково на таку новину, та спосіб виявлення наших емоцій буває різним. Немає кращого чи гіршого, просто всі ми різні.

1. Коли вже мине шoк, викликаний цим повідомленням, і ми відновимо хоч якусь рівновагу, варто спробувати подивитися на всю ситуацію з іншої перспективи: вийти поза суто людське бачення й запросити Бога, щоби Він супроводжував нас на цьому етапі нашого шляху. Якщо ми не віримо в Бога, то, може, це слушний момент, аби увійти в простір віри. Якщо ми крокуємо життям із Богом, цей нелегкий період виглядатиме тоді інакше, аніж тоді, коли ми покладаємося лише на себе.

2. Бог не накладає тягарів понад силу. Пам’ятаймо про це постійно і беззаперечно! Майже завжди хворий дивує нас надзвичайною, незрозумілою для нас міццю, тоді як близькі переживають трaгедію, почуваються слабкими та безпорадними.

3. Ця конкретна ситуація, а не наше уявлення про неї, — це джерело благодаті. Тому ми мусимо дуже слідкувати за нашими думками, позаяк вони можуть стати нашим нaйгіршим ворогом. Саме вони можуть виссати усі сили, парaлізувати нас і стримати перед наступним кроком на цьому важкому шляху та виконанням того, чого очікує від нас Господь. Усіляку хвоpобу треба переживати, не забігаючи вперед більше ніж на один день; пам’ятаючи, що кожен день має «доволі свого лиха». Особисто для мене це запрошення не замислюватись над тим, що принесе майбутнє, не мучитися, уявляючи найгірші сценарії.

4. Триваймо при хворому з вдячністю. Пам’ятаймо, що це справжня честь і великий привілей, чудовий прояв милосердя та нагода зростати в благодаті й любові Бога.

5. Зростаймо в покорі. Хворіючи, ми відчуваємо безсилля та віддаємо себе в руки родичів і друзів. Це один із найбільших проявів покори, адже, потребуючи допомоги, ми дозволяємо близьким служити нам. Слід охоче приймати допомогу від найближчих, бо таким чином ми допомагаємо їм зростати в любові та даємо відчуття задоволення від такого служіння. Наша хвороба стає для них простором благословення й милосердя. Якщо ж це ми опікуємося хворим у родині, варто щиро розповідати про свої можливості та обмеження, обов’язково з любов’ю і покорою зізнаватися у втомі, стpесі чи потребі відпочинку. Однак ніколи не можна себе жаліти.

6. Ми повинні жити далі. Це правда: ми постійно перебуваємо з хвоpим, проте не можемо забувати, що поза реальністю хвороби нормальне життя продовжується. Дуже важливо, намагаючись віднайти себе в новій ситуації, не відмовлятися від своїх планів. З огляду на нові обставини нам слід знайти новий спосіб їх здійснення. Сам факт товаришування комусь у важку хвилину не мусить бути перешкодою для реалізації різних проектів, планів чи здійснення мрій, звісно, з урахуванням обмежень, вписаних у дійсність хвороби.

7. Терпляче повторювати сповнені любові слова втіхи: «Я тут для тебе, бо Ти для мене важливий. Я тебе люблю. Дякую, що дозволяєш мені бути біля тебе незалежно від того, чи ти в хорошому настрої, чи страждаєш, чи радієш, чи почуваєшся втомленим. Це для мене велика честь». Часто це єдині слова, яких потребує хворий. Йдеться про те, щоби переконувати його: він може розраховувати на нас, і ми не залишимо його у цю важку і болісну хвилину.

8. Збільшувати свої знання. Взявши на себе роль опікуна, варто пошукати інформації щодо всіх стадій хвороби, з якими наш ближній зіткнеться. Варто прочитати книжку «Коло життя» Елізабет Кюблер‑Росс, американського психолога швейцарського походження, яка описує етапи, що їх проходить хворий: заперечення, гнів, роздуми, розпач (дeпресія) і прийняття. Це може відбуватися не у представленій послідовності. Така модель також стосується людей, які втратили своїх близьких.

9. Дбаймо про приємну атмосферу вдома і під час сімейних зустрічей. Не можна дозволити, щоби хвороба почала домінувати в наших розмовах та посіла центральне місце в нашому житті.

10. Усвідомлення власних почуттів. І хворий, і люди з його оточення мусять навчитися виражати свої почуття, сумніви, дилеми, страхи чи сподівання. Вони повинні ділитися своїми відчуттями, роздумами й спостереженнями на тему того, як на них впливає хвороба, що вона змінила в їхньому житті. Варто зрозуміти своє ставлення до страждання і навчитися розповідати про те, що в нас зараз лежить на серці.

Звичайна розмова — це найкраща можливість такого обміну досвідом і пізнання світу іншої людини. Тоді нам вдається описати словами те, що відбувається в нас: «Боюся, бо не знаю, що мене чекає в цій хворобі. Я злий на хворобу, а не на тебе, бо я ж тебе люблю безмежно…»

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram