Кохає, а заміж кликати відмовляється – подруги кажуть залишити, а бабуся – що він уже одружений

Доброго дня! Хочу поскаржитися. Але не на життя, а на поведінку коханого чоловіка. Якщо коротко, то «скарга» моя звучить так: говорить, що любить, а одружуватися не хоче. Я питала причину, але коханий її ретельно приховує. Або, якщо щось і говорить, то прикольно віджартовується.

Подруги кажуть, що він обманює мене. Тому що людина не буде «йти» проти одруження, якщо почуття у нього справжні в серці живуть. А бабуся каже, що він вже одружений. Але її думку я «списую» на те, що так вважало все її покоління (у них й інші звичаї, і життєві погляди).

Моя подружка, з якою я вчилася в одному інституті, з якою я сиділа за однією партою п’ять років, взагалі заміж не збирається і не хоче. У них з її цивільним чоловіком є спільна дитина. І цього, як вона каже, їм цілком достатньо. Головне, що Рома синові прізвище своє дав. Але Оля (подруга) і тут обурюється. Оскільки, якщо б вона була оформлена, як мати – одиначка  їй дали квартиру.

А мені своя квартира не потрібна. Я хочу стати дружиною людини, якого більше життя люблю! Може, у нього ще хтось є? Коханка, наприклад. І фантазувати про це боюся! Тому і відганяю всякі подібні думки. А вони накочуються на мене, немов пара величезних хвиль.

Читайте також: “Коханий одружився на іншій, та ще й дитину назвав так, як планували назвати ми свою, спільну доню”

Мені так небагато треба в житті. Зустрічалася зі своїм Сергійком і раділа всьому, що відбувалося між нами. З ним було не просто добре, а чудово! Ми і романтичні вечори (ночі) влаштовували, і гуляти по місту ходили, і кінотеатри відвідували, поруч із ним я відчувала себе жінкою. А ось одружуватися він на мені взагалі не хотів. Боляче було, коли він подарував мені обручку золоту (з бірюзою) на двадцятип’ятирічний ювілей.

Подарував і сказав такі слова: «ти тільки скажи батькам, що прикрасу на пальчик я підніс тобі просто так, як на День народження, а не з якимось натяком!». Я проплакала кілька годин (практично без перерви). Я навіть хотіла відразу ж з ним розлучитися. Але не зробила цього. Мріяла про те, що він змінитися.

Причину, з якої він не йшов зі мною в РАЦС, я знала: його мама чекала побачити разом з сином іншу наречену. Цю жінку я не засуджую, так як син у неї єдиний, і вона бажає всього найкращого «улюбленцю». Довго я терпіла. Але через півтора року моє терпіння вичерпалося. Я поставила питання «ребром». Сказала приблизно так (як казала – не пам’ятаю): «чи ти одружишся на мені незабаром, або ми розлучаємося!».

Він попросив дати йому час «на подумати», але постійно тягнув кожну секундочку і уникав будь-яких натяків або бесід про заміжжя, про весілля, про білосніжну сукні. Я чекала, чекала, чекала. Поки терпіння моє знову не дало величезний збій. Що я зробила? Знайшла іншого (цілеспрямовано). І такий крок зіграв свою роль. Він почав дзвонити мені, обіцяв зняти квартиру, разом жити, пізніше одружитися.

Попередив, що пoкiнчить з життям, якщо я згоди не дам. І я погодилася (хоча й не відразу). Але не тому, що хлопець кидався погрозами. Тому, що люблю його, а він – мене. Тепер ми живемо разом. І я сподіваюся, що скоро ми станемо подружжям законним.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram