Летіла за півсвіту до коханого, а він кинув перед весіллям

Я – Юлія, мені 26, і я розповім вам свою історію – історію кохання, яка тривала два з половиною роки, хоча здається, ніби все це тривало десять років.

Ми зустрічалися рік, все було добре, коли одного разу коханий чоловік вирішив, що хоче виїхати за кордон і почати все заново. «Поїдеш зі мною?» – запитав він, і я погодилася, бо знала про всі його проблеми і труднощі і розуміла, що він в будь-якому випадку тут не залишиться.

Заради нього я кинула роботу (забавно, але в день, коли я купила собі квиток в один кінець, мене підвищили), друзів, хобі, будинок – загалом, все, що будувала для себе і свого комфортного життя – і поїхала до нього.

Ніколи не забуду, як летіла на інший континент, яка була щаслива, як сильно хотіла побачити його обличчя в аеропорту при зустрічі. Моє кохання було безмежним.

Читайте також: Чужу дружину полюбив – свою погубив: пішов до коханки залишивши у злиднях з дітьми

У нашому «новому житті» ми були не розлий вода, планували весілля, дітей, гуляли ночами по берегу океану, насолоджувалися спекою і сонцем і раділи, що нарешті-то подолали всі обставини і тепер можемо бути разом.

Через рік ми повернулися на батьківщину, продовжили будувати спільний побут, але в той момент, коли мій наречений знову почав активно працювати, він заявив, що більше не розуміє, що до мене відчуває, що він заново починає кар’єру і зараз йому не до відносин, треба заробляти, тому нам краще розійтися, але ми можемо спілкуватися.

І це сказав мені чоловік, з яким ми пройшли вогонь, воду і мідні труби. З яким я пройшла всі кола пекла, якого витягувала з будь-якого болота, доглядала. І ось в результаті він мене кинув. Перед весіллям. Причому сказав мені про це навіть не в очі, а по телефону.

«Сyка», – подумала я, напилася, як всі нормальні смeртні, взяла лікарняний і плакала тиждень в ліжку.

Зазвичай таке буває в фільмах зі щасливим кінцем – ти їдеш на край світу за коханим чоловіком до океану, де все нарешті має бути добре. А в реальному житті ви повертаєтеся через рік, і він, б ь, не знає, що до тебе відчуває. Навіщо тоді летіла за тридев’ять земель, питається? Недарма, коли їхала, мені всs кричали услід, мовляв, дyра, куди ти. Тепер я розумію, що так, дyра, зате залізна дyра.

Зате тепер я теж заново почала кар’єру, яка йде в гору, тому що нічого іншого на горизонті я не бачу і бачити не хочу. Зате тепер я знаю, як це, коли тебе кидають по телефону – і знаю, що сама я так точно ніколи і ні з ким не вчиню.

Зате тепер я знаю, що таке повернутися в будинок, в якому тебе чекають, і відразу зрозуміють, що сталося, але ніхто не поставить жодного питання, щоб не підливати оливи у вогонь. Зате я тепер знаю, хто друг, а хто перехожий, хто не залишить в скрутну хвилину, хто допоможе.

Напевно, я тепер взагалі багато знаю і розумію. І, напевно, це добре, що він мене кинув. Тепер я знаю, що я дійсно залізна, тому зуміла винести все погане, що могло трапитися в один рік, і залишилася жива. У період самотності, безгрошів’я, апатії я встала, одяглася і пішла. Тому що я залізна.

До чого я веду: все-таки жінки сильніші за чоловіків. Не завжди, але коли притисне – точно. Вибачте мене, чоловіки, я не шалена феміністка, але ви реально іноді дуже гарненькі і м’які. А це дратує.

У якийсь момент я зрозуміла, що все, історія закінчилася. Що я не хочу далі перетравлювати те, що трапилося, згадувати і задаватися вічним питанням: «Чому?» Чому я тепер одна, що зі мною не так і так далі. Так все зі мною так. Я красива, розумна, у мене освіта, чoрт забирай! Потрібно топати лапками далі, гребти вперед і більше не чекати – я і так чекала занадто довго.

Я не плачу, не дзвоню йому, не намагаюся повернути назад. При цьому я чітко усвідомлюю, що це мій чоловік, і він повинен бути моїм. І що, швидше за все, мої почуття до нього ніколи не згаснуть. Він був для мене прикладом: саме від нього я навчилася самодостатності, здоровому пофігізму і вмінню тримати хватку. Він мені багато дав – без нього я б не стала тією, хто я зараз.

А вчора я викинула в смітник все, що мені про нього нагадувало. Подумки попрощалася і вирішила: треба комусь розповісти про свої емоції, всю цю історію, яку я ношу всередині. Поговорити з тими, хто мене не знає і не засудить.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram