Перебираючи кавалерами, Лариса й далі жила з дітьми сама. Інколи, прокинувшись серед ночі, важко зітхала і думала, за що ж їй така доля – всього 35 років, а ні чоловіка, ні навіть мужчини, який би їй подобався. Та один випадок в лісі перевернув її життя

Відколи Лариса розлучилася з чоловіком, то усю роботу по господарству довелося тягти на собі. Тож і дрова рубати навчилася, і косити, і за конем ходити.

– А що робити? – з гіркотою думала інколи вона. – Жити й далі з Юрком, який більше ловив кукуху, аніж був тверезим? Терпіти його лайки й далі ходити зі слідами його любові на обличчі? Ні, краще вже самій. Зрештою, діти підростають, ось-ось стануть надійними помічниками. Марічка вже й в оселі прибере, і сяку-таку нехитру їжу зварить. Та й Миколка, незважаючи на те, що йому лише десять років, і кроликів нагодує, і клітки почистить. Зрештою, як говорила моя бабуся, все, що не робиться, – на краще. Після розлучення хоч жити стала спокійно.

А що молодиця вона була приваблива, то з часом чоловіки почали підбивати до неї клинки. Проте Лариса трималася від них, як-то кажуть, на дистанції.

– І чого тобі ще треба? – не розуміла Оля, її подруга та сусідка. – Он Тарас чим тобі не подобається? І симпатичний, і хазяйновитий. І до тебе небайдужий. Сама бачила, якими очима він на тебе дивиться, – наче кіт на сметану. Чим він тобі не вгодив?

– А тим, Олю, що дітей своїх кинув, – відказала жінка. – Бачила я якось його колишню дружину в райцентрі на ринку. То вона жалілася на нього, казала, що й копійки дітям не дає. Мовляв, безробітний, сам з батьками живе. Бач, на дітей у нього грошей немає, а весною скутер собі купив. І одягатися після розлучення став, наче парубок. То як ти думаєш – коли він про своїх дітей забувся, то про моїх дбатиме? Отож-то й воно, що ні свої, ні мої йому не потрібні. Навіщо ж він мені?

Отак, перебираючи кавалерами, Лариса й далі жила з дітьми. Інколи, прокинувшись серед ночі, важко зітхала і думала, за що ж їй така доля – всього 35 років, а ні чоловіка, ні навіть мужчини, який би їй подобався, і близько немає?! Невже ж отак самотою все життя пройде?

Якось вирішила піти до лісу нарвати червоної горобини. Готувала з неї смачне варення, тож впевнено йшла до лісової галявини, на якій виднілися червоні кетяги. Раптом нога зашпорталась у високій траві і жінка відчула, що падає. Різкий біль – і Лариса вмить зрозуміла, що зламала ногу.

– Ой, Боже, за що ж мені ще ця біда? – розплакалась вона. – Мало того всього, що є, то ще й це на мою голову.

Ледве піднявшись, почала обтрушувати спідницю і роззиратися навколо в пошуках палиці, на яку могла б обпертися і так доклигати додому.

– І це треба було так поспішати? – почула раптом чоловічий голос. – Куди спішили?

– Ой, по горобину, – відповіла Лариса і враз злякалася: перед нею стояв чужий чоловік. – А ви хто?

– Та точно не лісовик, – розсміявся він. – Не бійтеся. Я лісник. Нещодавно приїхав у ваші краї. Онук діда Данила. Отого, що біля Марусиної верби живе.

– Знахаря?

– Ну, так його називають, – усміхнувся чоловік. – Він готує різні настоянки, вміє вивихи вправляти. І вам обов’язково допоможе.

Виявилося, що в Дмитра неподалік – велосипед, тож він довіз Ларису до оселі свого діда, який прощупав її ногу і наклав гіпс. Опісля новий знайомий відвіз її додому. А наступного дня приїхав знову – привіз корзину з кетягами червоних ягід горобини.

– Вирішив нарвати, – мовив. – До речі, як почуваєтесь?

– Ой, не питайте, – махнула рукою жінка. – Так невчасно те все. Скоро осінь, стільки роботи по господарству, і тут таке лихо.

– Такі речі завжди невчасно, – сказав Дмитро. – О, то у вас двійко помічників.

– Вони допомагають, стараються, але ж ще малі, – сумно мовила Лариса. – Он дрова треба порубати, на городі зілля скосити.

Дмитро запропонував допомогу, та Лариса все відмовлялася. Однак наступного дня чоловік вже завзято вимахував косою. А ввечері того ж дня рубав дрова. Опісля вони довго сиділи за столом. Лариса приготувала смачну вечерю, і, розмовляючи, вони й не зогледілися, як розповіли одне одному про перипетії свого життя.

Виявилося, що Дмитро працював в управлінні лісового і мисливського господарства в обласному центрі. І так сталося, що одного дня раніше повернувся додому, а відтак і застав у подружньому ліжку дружину з коханцем.

– Тож розлучився, перевівся на роботу лісника і переїхав до діда в село, – розповідав чоловік. – Які ж у вас смачнючі пиріжки!

– З печі всяка страва смачна, – відказала Лариса. – Давайте ще узвару наллю в горня.

З часом Дмитро і Лариса стали спілкуватися все більше і більше. Поступово жінка почала ловити себе на думці, що її тягне до цього чоловіка, і коли він декілька днів не заїжджає до них, то їй наче чогось не вистачає.

– Мамо, а дядько Дмитро стане нашим татком? – запитав якось Миколка, сидячи на колінах гостя. – Так?

– Ой, сину, що ти таке кажеш? – зашарілася жінка. – Негайно йди складати дрова.

– Ларисо, він усе слушно каже, – й собі почервонів чоловік. – Бо я хочу зробити тобі пропозицію стати моєю дружиною. Вийдеш за мене?

– Звісно, вийде, – мовила Марічка. – Вона вас так виглядає, а коли вас довго немає, то ходить наче сама не своя і все у вікно дивиться.

За мить Лариса обличчям притулилася до грудей Дмитра і відчула, що з ним у неї почнеться нове, зовсім інше життя.

За матеріалами видання t1

Фото ілюстративне з вільних джерел