Сьогодні найщасливіший день у її житті – день весілля з коханим чоловіком. Мирослава пила ранкову каву і милувалася весільною сукнею, як у двері постукали: – Я – дружина Максима. Того самого, з яким ви сьогодні маєте розписуватися об одинадцятій годині. Він все розповів. Мовляв, любить вас так, що хоче все залишити заради того, аби бути з вами

Мирослава завжди подобалася чоловікам. Ще б пак! Висока, струнка, з кучерявим густим волоссям і великими карими очима – вона завжди була усміхнена, привітна і відкрита світу. Тож залицялися до неї різні чоловіки: і старші, і молодші, і заможні, і менш багаті.

Однак вона віддала перевагу своєму колезі по роботі – старшому на п’ять років Максиму, який керував одним із підрозділів їхнього підприємства.

– Ого! – здивувалася Катя, коли Макс запросив Миросю пообідати разом. – Він тільки-но прийшов до нас на роботу, а ти вже встигла йому голову закрутити.

– А чого втрачати шанс? – і собі встряла в розмову Людмила Іванівна, літня жіночка, яка разом з дівчатами працювала в одному кабінеті. – Він молодий, симпатичний. І, судячи з новенької іномарки, якою їздить на роботу, не бідний. Тож ти, Миросю, не втрачай шансу.

– Ага, не втрачай, бо й він на тебе дивиться, наче кіт на шматок ковбаси, – мовила Катя. – Таке враження, що ось-ось з’їсть.

Мирославі була приємна увага Максима. Він чудово до неї ставився, дарував різноманітні подарунки, не говорячи про розкішні букети квітів, які кур’єр привозив декілька разів на тиждень. Згодом він запросив її разом провести відпустку в Еміратах.

– Це було просто неймовірно, – розповідала Мирося своїй найкращій подрузі. – Поїздка була казковою. Ми побачили стільки цікавого!

– Макс зізнався у коханні? – запитала Марічка.

– Ну, в коханні він давно вже зізнався.

– І запропонував вийти заміж?

– Поки що ні.

– А коли запропонує?

– То я погоджусь. Марійко, він просто неймовірний чоловік.

Однак час минав, а Максим так і не пропонував Мірі стати його дружиною. Вона вже втомилася вибирати весільну сукню і радитися з Марічкою щодо того, де краще організовувати святкування, яку зачіску робити і в кого замовляти коровай.

– Дивно, – мовила якось Марічка. – Зазвичай після першого побачення тебе кликали заміж, а тут… Щось тут не те, Міро. Тобі так не здається?

– Не знаю, – тихо відповіла дівчина, яка й сама вже не знала, що думати щодо такої поведінки коханого.

А через день, коли вони лежали в обіймах одне одного, вона запитала його про це.

– Мірочко, я ж не знав, що ти хочеш заміж, – щиро здивувався Максим. – Але коли моя зірочка хоче, то які питання? Кохана, незабаром у нас весілля.

У відповідь дівчина промовчала. Вона ж мріяла про те, що пропозицію руки і серця чоловік зробить десь на морі, або ж у дорогому ресторані, або… Щоправда, великий букет троянд і коробочка з каблучкою її чекали через два тижні після того, коли вони відпочивали в Єгипті. Міра розповідала про те, кого планує запросити на весілля. А ще сказала, що її батьки хочуть познайомитися з ним.

– А твої, Максе? – запитала вона. – Коли ти познайомиш мене з ними?

– Трішки пізніше, – відповів він. – Вони за кордоном. А зрештою, я подумав, що буде краще, коли і твої, і мої батьки зустрінуться на весіллі. Ото радості буде!

– Ну не знаю, – мовила Мирослава. – Як же це буде виглядати?

– Чудово і по-сучасному!

Весілля Максим та Мирослава вирішили святкувати в ресторані за містом. Вона склала список гостей, яких хотіла запросити на свято. Батькам натякнула, що того дня їх чекає гостина. Мовляв, нічого не плануйте. Разом із Марічкою поїхала у весільні салони вибирати плаття.

Здавалося, ось-ось настане той омріяний день, коли вона стане дружиною коханого чоловіка. Проте очікуваної радості вона не відчувала. Навіть більше того – на душі було якось мулько. Було передчуття чогось нехорошого. І Мирося й сама собі не могла пояснити причину того передчуття. Здавалося, все йде якнайкраще! Всі організаційні моменти вже позаду. В її спальні на манекені висить розкішне плаття. Коханий кожного дня радує несподіваними сюрпризами.

Того ранку вона прокинулася задовго до дзвінка будильника. Душ, горнятко ароматної кави і… стукіт у двері.

– Ви Мирослава? – на порозі стояла жінка з заплаканими очима. – Я дружина Максима і хочу з вами поговорити.

– Що? – у Миросі спершу й мову відняло. – Хто ви?

– Я – дружина Максима. Того самого, з яким ви сьогодні маєте розписуватися об одинадцятій годині. Він все розповів. Мовляв, любить вас так, що хоче все залишити заради того, аби бути з вами.

– Макс одружений? – Мирослава відчула, як у неї під ногами наче почала гойдатися земля. – Ні, цього не може бути.

– Ще й як може, – сумно мовила несподівана гостя. – Знаєте, я вже не проти розлучитися. Бо втомилася від його постійної брехні. Ми навчалися на одному факультеті. В одній групі. Після випускного одружилися. Я народила доньку, а Макс працював. А заодно закрутив лямур зі своєю начальницею. Після того він працював на шести роботах і всюди знаходив коханок. Повірте, це невимовно важко, коли коханий чоловік таке чинить.

Спершу вмовляла, ображалася, просила, сердилася, а згодом прийшла байдужість. Де він, з ким він – все байдуже. Але у нас троє діток, які дуже люблять його. Та й Макс – чудовий батько. Тому я хочу попросити вас: дайте мені пів року. Я за цей час підготую дітей до того, що батько не житиме з нами. Ви тільки не думайте – я не прийшла просити за Макса – мені він точно не потрібен.

Що вона говорила далі – Мирося не пам’ятає. Вона кинулася в кімнату, де, впавши на диван, почала гірко плакати.

– Як він міг? – тільки й шепотіла вона. – Як він міг отак обманювати мене!

В розпачі Мирослава просто викинула з вікна весільну сукню ціною в кілька тисяч доларів, а разом з нею і мрії про щасливе заміжжя. Принаймні поки що і саме з цим чоловіком.

Фото ілюстративне з вільних джерел