“Тепер в твоєму житті все зміниться. Я завжди буду поряд і нікому не дозволю образити тебе”: Наступного дня Зінине кохання зникло, прихопивши фамільні коштовності”

– Зінаїда! Ти чула? Работнічки до нас їдуть! – крикнула захекавшись Ніна.

– На картоплю? – посміхнулася яскрава, красива жінка. – Знову якихось студентів привезуть?

– Ні. В тому-то й справа, що не студенти! Кажуть, наукові співробітники приїдуть! – схвильовано промовила Ніна.

В цей час, повз жінок проїхав старенький «Пазік», в якому чулося веселий спів і сміх. З вікна визирали молоді хлопці, вітаючи місцевих жителів.

Ніна моментально почервоніла від зніяковілості і поправила зачіску. Молода, самотня жінка, ось уже котрий рік не втрачала надії знайти собі міського нареченого. Щороку, в їх колгосп приїжджали бригади студентів на картоплю, а цього разу пощастило. Роботнічки були більш дорослими і солідними.

– Смішна ти, Нінко! Думаєш, у міських, своїх наречених мало? Хто-небудь на нас зазіхне? Тим більше, це якась інтелігенція завітала. З ними навіть поговорити нема про що! – промовила Зіна.

– Тобі добре міркувати! Ти у нас перша красуня на селі! А мені що робити? Де чоловіка шукати? Адже з нашої п’яні толку мало, а ці, бачила які представницькі?

– Не сміши людей! Зараз самогону нап’ються, та будуть всю ніч пісні кричати під гітару. Ось і вся інтелігенція! – сміялась Зіна.

– Зіночка! А підемо на танці ввечері? Мені боязно одній йти! – попросила Ніна.

– Ти в своєму розумі? А дітей на кого я залишу? Чи з собою накажеш взяти? – обурювалася жінка. – Я не шукаю собі чоловіка. Досить, з одним нажилася вже!

– Ну будь ласка! Ми на півгодинки сходимо. Не грудні вони у тебе … вкласти спати, та й на годинку. Виручай, а раптом там моя доля!

– Гаразд. Але тільки на півгодини! – погодилася подруга.

Зіна була самотня. Молода жінка, хоч і вважалася першою красунею на селі, але щастя від цієї краси не додавалося. Рік тому, жінка прогнала чоловіка п’яницю і дармоїда, залишилася одна з двома маленькими доньками.

За женихами, Зіна не гналася. Розуміла, що мало хто зазіхне на неї з дітьми. Жінка змирилася зі своєю долею і жила одна, періодично ганяючи місцевих женихів, які перший час занадилися бігати до неї вечорами.

На танцях було весело в той вечір. Місцеві дівчата, як з ланцюга зірвалися, розмалювалися в стилі індіанців і буквально вішалися на шию приїжджим гостям. Ніна бігала від одного до іншого, запрошуючи хлопців на танець. З боку це виглядало трохи безглуздо і смішно.

– Дівчино, дозвольте запросити Вас на танець, – Зіна почула приємний чоловічий голос з легкої хрипотою за своєю спиною.

– Навіть не знаю – розгубилася красуня. – Я збиралася йти вже.
Зіна опустила очі, не витримавши пильного погляду високого блондина. Вона не розуміла, що з нею відбувається. Таке з нею було вперше. Ноги підкошувалися, а від хвилювання завмирало серце.

– Тільки один танець! Прошу вас! – посміхнувся хлопець, продемонструвавши симпатичні ямочки на щоках.

Зінаїда погодилася, і завальсувала з незнайомцем. Поки танцювала – забула про все на світі. Про колишнього чоловіка, який зрадив її очікування, про п’ятирічних дочок-двійнят, які мирно спали вдома. Жінка знову відчула себе молодою і безтурботною дівчиною.

– Зіночко! Я проводжу тебе! Можна, можна?

– Не варто, мені не далеко йти! – збентежилася жінка.

– Все одно, я не можу допустити, щоб така гарна дівчина, ходила одна ночами! – посміхнувся Григорій і взяв Зінаїду за руку.

Жінці хотілося, щоб ця ніч тривала вічно. Вона зрозуміла, що вперше закохалася в своєму житті. Гриша здавався їй еталоном чоловічої краси і мужності. Молоді люди, гуляли по селу, розмовляючи про життя.

Григорій розповів, що не одружений, працює в місті, займає посаду молодшого наукового співробітника. Зіні здавалося, що це і є він – ідеальний чоловік її мрії.

– Прохолодні ночі у вас, – зауважив Гриша. – У місті трохи тепліше. Та й взагалі, повітря тут чудове і люди дуже добрі, веселі. Мені ніколи не подобалося місто, хоч і народився там.

– Так приїжджай до нас в село. Роботи в колгоспі досить. У нас і житло будують для молодих фахівців.

– Можна, я до тебе приїду? – прямо запитав хлопець.

– Ти жартуєш? – почервоніла Зіна.

– Анітрохи. Зараз, я як ніколи серйозний. Скажу чесно, я закохався, як тільки побачив твої небесно-чисті, блакитні очі. Мені ніколи не доводилося зустрічати таких красивих дівчат! – хлопець легенько доторкнувся до Зіни, обійнявши за плечі.

– Повинна зізнатися, що я не одна. У мене дві доньки маленькі – опустила голову жінка.

– Фух! Злякала! Я подумав, що у тебе чоловік є! – засміявся красень. – Діти – це радість! І не можуть бути перешкодою.

Зіна не могла повірити в своє щастя. «Як же добре, що Нінка витягла мене на танці. Інакше, не зустріла б свою долю!» – міркувала жінка.
Потім вони пили чай на веранді і розмовляли. Жінка відкрила перед Григорієм всю душу.

Жінка розповіла йому, про свій нещасливий шлюб, про те, як їй важко одній. Їй хотілося, щоб світанок ніколи не наставав. Вона боялася, що зі сходом сонця, зникне ця прекрасна казка, яка несподівано увірвалася в її життя.

– Нічого, Зіночко. Тепер в твоєму житті все зміниться. Я завжди буду поряд і нікому не дозволю образити тебе – прошепотів Григорій.

Прокинулася Зіна ближче до обіду. Солодко потягнувшись, вона з жaхом помітила, що Григорія не було поруч. «Напевно на картоплю втік» – посміхнулася щаслива жінка.

– Дівчата, ви чому маму не розбудили? – ласкаво запитала у дочок, які тихенько грали з ляльками. – Мабуть голодні сидите?

– Ми поїли пиріжки і граємо! – промовила одна з дівчаток.

– Мої ви розумниці! Зовсім самостійні стали.

Зіна перервалася на півслові. Жінка помітила, що дверцята в шафу прочинені, а скринька з коштовностей валяється під столом. Зіна глянула на дітей, але потім зрозуміла, що вони фізично не могли дістати туди.

Із завмиранням серця підібрала шкатулку. Вона була порожньою. Зникли всі їх фамільні коштовності, які передавалися з покоління в покоління.

У цей момент, в будинок увійшла сумна Ніна.

– Привіт подруго! Як ти? У мене знову нічого. Вчора, так ні з ким і не познайомилася – важко зітхнула Ніночка. – Бачила, ти з якимось красенем пішла додому!

Читайте також: Онук мені побажав здoxнути, невістка вдарила, а син мовчки пройшов повз. Для них я перестала існувати, хоча вини моєї тут немає

– Ніно, а де зупинилися ці работнічки? Ти знаєш? – відчуженим голосом запитала Зіна.

– Так поїхали вони рано вранці! Бригадир їх по всьому селу збирав після вчорашніх танців. Сіли в автобус, затягли душевну пісню, і шукай вітру в полі.

– Як поїхали? – у Зіни затряслися руки.

– Так що твій красень? Він проводив тебе додому? – Не вгамовувалася Ніна.

– Не було ніякого красеня. Тобі здалося! – Зіна повернулась до вікна, мовчки ковтаючи сльози.

«Ось і вся любов» – приречено прошепотіла жінка.

Автор – Мілана Лебедєва

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram