Твої зелені очі…

На вокзалі знову холодно, темно і порожньо. Тільки блукають поодинокі відблиски потягів. У той день, здавалось, все життя втратило сенс. Оксана тільки споглядала на годинник, рахуючи нестерпні хвилини очікування…

Збентежений стан дівчини перервало протяжне «ту-ту» і наближення довгоочікуваного поїзда. Серце немов виривалось з грудей… Дівчина в мить зірвалась з місця, і, втираючи сльози, побігла зустрічати своє щастя. Так, то її коханий Андрій, за якого щоночі благала Всевишнього, вийшов із вагону і щосили обійняв свою тендітну, маленьку принцесу. Йому тоді було всього лише двадцять три, хоча виглядав уже, як досить зрілий чоловік. Від того Андрія залишились тільки зелені, бездонні очі, обличчя заросло бородою, а під очима залягли темні тіні.

Вони познайомились ще під час першого штурму, на Майдані. Оксана тоді приїхала як волонтер, бо своє покликання вбачала саме в цій справі. Там, де безперестанку розкидались «коктейлі Молотова», в черговому бою, по інший бік барикад побачила симпатичного, мужнього хлопця і вже в перші хвилини закохалась до нестями. Тоді вони тільки переглянулися, але цього вистачило, щоб далі шукати зустрічей. Минали дні запеклої боротьби, палало не тільки все навкруги, серце немов задихалося від жару. Нарешті знову зустрілись. Нарешті вирішили жити разом. Обоє тоді почували себе найщасливішими людьми, наче більше нічого й не треба.

В один із днів протистояння дівчину зачепило уламком від вибуху, через що потрапила у лікарню. Коханий ні на хвилину не залишав Оксану. Вона тонула в тих зелених, до болю рідних очах, в яких, здається, знайшла прихисток і розраду. Уранці, коли виписували, ніби щось передчувала. І справді. Андрій здивував омріяними словами «будь моєю назавжди». Закохані зіграли невеличке весілля.

Згодом хлопця відправили на Донбас. У своєму невеличкому містечку дівчина організувала збір гуманітарної допомоги, яку щодня відправляють в зону бойових дій. Щаслива, бо відчуває, що може бути тією опорою і підтримкою для свого найріднішого, коханого Андрія, чути в телефонних розмовах «дякую за те, що ти є», хоч їх розділяють сотні кілометрів. Щодня прокидається і вірить, що її зелені очі зовсім скоро знову будуть поруч.

Бережіть своє щастя, боріться до останнього, оскільки «де є любов, там є життя». І війна не стане перешкодою…

Вікторія СЕРГЄЄВА

Читайте також:Найголовнішому чоловікові в житті

За матеріалами видання: “Студентська територія”

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram